Інтерв’ю з власником вуличного кафе.

ЧИОНГ Нгуєн, 31 РІК, ВЛАСНИК вуличних кафе в Ханої, В’ЄТНАМ

 

Який рік був найвдалішим у вашому житті?

2010-й. У цей рік я купив закусочну, що було великим щастям для мене. Я був щасливий бачити, як нарешті змонтували
буфетну стійку і привезли холодильник, на який я збирав два роки. Мені довелося довго відкладати гроші на те, щоб почати
свою справу.

Що для вас батьківщина?

Батьківщина-це моя рідна село під Ханоєм, де живуть мої батьки і вся рідня. А я з двома братами перебрався в місто.

Про що ви мрієте?

Коли в Ханої дощитиме, я завжди уявляю собі, як іде дощ у моїй рідній селі. У такі моменти я згадую про свої
близьких. У нас дуже згуртована сім’я, все піклуються один про одного.

Найщасливіший момент з дитинства?

Ми росли в бідності, з шістнадцяти років я працював вуличним чистильником взуття. Там я познайомився з кількома іноземцями, які допомогли мені грошима. Завдяки їм я закінчив школу і вивчився на кухаря.

Що дає вам надію?

Думка про те, що в мене в закусочній буде багато клієнтів. Я кожен день обходжу всю округу і роздаю туристам
рекламні листівки.

Ви відмовилися від якої-небудь мрії?

Від жодної не відмовився. А одна моя мрія навіть збулася.

Коли я був маленьким, я із заздрістю дивився на людей, які їли хліб і суп з локшиною. Зараз я можу забезпечити себе їжею – нехай не найдорожчою, зате вдосталь.

Тепер, коли ви самі вирвалися з бідності, не викликають у вас побоювання бідняки?

Немає. Бідняки – дуже хороші люди. Вони багато й важко працюють за копійки.

Ви вважаєте себе чуйною людиною?

Так, я ніколи не відмовляю друзям, якщо їм потрібна допомога. Без взаємовиручки ми б все загинули. Але всі ми зайняті своїми справами, нам потрібно піклуватися про свої родини, так що зустрічаємося ми рідко. Я ж ще й у барі працюю – в одній дорогому готелі. Деякі мої друзі незадоволені тим, що у мене немає вільного часу. Вони радять мені
закрити закусочну, але я їх не слухаю.

Скільки годин на день ви відпочиваєте?

Я майже не відпочиваю. З обіду до глибокої ночі я працюю в готельному барі. Потім трохи сплю, а рано вранці йду в закусочну. Мені там подобається.

Хто з близьких завжди говорить вам правду?

Мої родичі – особливо тітка. Коли я її відвідую, вона завжди запитує: «Ти коли, нарешті, одружуєшся? »

Джерело: Журнал “Geo”, (липень, 2011).

Добавить комментарий

Ваш адрес email не будет опубликован. Обязательные поля помечены *