Небезпечні машиністи поїзда 777 («Некерований»)

Отже, перед нами чергова (вже п’ята за рахунком) спільна робота режисера Тоні Скотта і актора Дензела Вашингтона. Як і в попередньому своєму проекті (вельми посередньому трилері «Небезпечні пасажири поїзда 123», Тоні знову повертається до потягів, правда цього разу без терористів і перестрілок, роблячи найбільший ухил у бік жанру фільмів-катастроф, ніж чистокровних трилерів. Однак, головна відмінність між цими двома проектами, перш за все в тому, що «Некерований» вийшов куди більш збалансованим і рівним фільмом, ніж його попередник.

Сюжет фільму заснований на реальних подіях, що відбувалися в Огайо в 2001 році. Двоє працівників залізничної станції, ветеран-інженер Френк і молодий кондуктор Уілл, змушені влитися в операцію по зупинці кілометрового складу, який везе в своїх цистернах небезпечні хімікати і аварія якого неодмінно призведе до загибелі цілого міста.

Сама по собі історія дуже проста і не містить будь-яких шокуючих сюрпризів або несподіваних поворотів. Більш того, в ній присутня досить значна кількість за’їжджена вздовж і впоперек штампів і кліше, властивих фільмів подібного жанру: у головних героїв обов’язково проблеми з родичами, будь то погані відносини з дочкою або молодий батько сімейства, якого суд не допускає до власної дитини. А вже жадібні бюрократи протягом усього фільму будуть тільки заважати, ніж виправляти ситуацію.

Оскільки, персонажі виконавцям головних ролей дісталися не особливо запам’ятовуються, а діалоги вийшли досить простацькими (хоча смішні жарти інколи можна почути), акторам необхідно було постаратися, щоб змусити глядачів співпереживати їх персонажам. І це у них вийшло в повній мірі. Неймовірно харизматичний і органічний в будь-якому образі Дензел Вашингтон дуже злагоджено спрацювався зі своїм молодим партнером Кріс Пайн, який виглядає нітрохи не гірше за свого старшого колеги. Тільки завдяки їм відчувається та сама зворушливість і співпричетність з тим, що відбувається.

У цілому стрічка до себе дуже сприяє. Можливо, вся справа в її щирості, душевності, якщо хочете. Американці завжди вміли достовірно і зворушливо показати на екрані дружбу двох, здавалося б, абсолютно різних персонажів: Френк, будучи досвідченим машиністом, не особливо-то і поважає свого новоприбулого напарника Вілла, але загальна мета об’єднує ці два, здавалося б, абсолютно протилежних характери. І ось стежити за цими метаморфозами персонажів — диявольськи цікаво.

Але звичайно, це не єдина перевага фільму. Фірмова режисура Тоні Скотта з його шаленим монтажем і постійною грою з світлофільтрами тут теж присутня, правда з деякими змінами. Відмовившись від постійних спалахів і нагромадження кадрів, Скотт демонструє вельми специфічну, але дуже підходить для даної стрічки операторську роботу. Рух поїзда знято з усіх можливих і неможливих ракурсів, а під час діалогів камера постійно рухається, практично не перебуваючи у статичному положенні. Це додає фільму динамічності, але при цьому абсолютно не викликає дискомфорту (не в приклад ранній роботі Скотта «Доміно», де з-за різкої зміни кадрів очі втомлювалися буквально після перших десяти хвилин).

Не менших захоплень викликає і звукова складова фільму. Захоплюючі музичні композиції Гаррі Грегсон-Уільямса додають ще більше саспенсу в і без того видовищно поставлені епізоди катастроф або погонь. А вже гул змітає все на своєму шляху некерованого поїзда, від якого навіть підлогу в кінотеатрі трясеться, змушує буквально утиснутися в крісло від напруги і з завмиранням серця чекати, чим же закінчиться чергова сутичка героїв з невловимим поїздом.

І хоча, загальне враження про фільм скоріше позитивно, ніж негативне, деякі моменти викликають подив. Наприклад, у другій половині фільму, коли дії головних героїв починають записувати журналісти і демонструвати по всій країні, рівень пафосу просто зашкалює. Описати це можна приблизно як «Уїлл стрибнув і трохи не зірвався. У цей момент нам показують його дівчину, яка зі сльозами на очах спостерігає за всім цим і щиро вболіває за нашого героя». Гаразд би це раз показали, ну два. Але ж ні, потім репортер ще й коментувати це починає: «Френк намагається включити гальма на вагонах. Френк перестрибує на інший вагон. Так, здається, його зупинило відстань між вагонами. Що ж тепер він буде робити?». Прям якийсь футбольний матч.

Самий же безглуздий епізод перекочував сюди прямо з «Небезпечних пасажирів», де для нагнітання екшену Скотт навіщо-то ні з того ні з сього починає даремно бити поліцейські автомобілі. Чи то водій не справляється з управлінням, чи то ще щось, але після це неодмінно закінчується шкереберть автомобіля через пів дороги. Це звичайно видовищно, але виглядає абсолютно не до місця виглядає як демонстрація бюджету, ніж сцена, необхідна для розвитку фільму.

Некерований — хороший, міцний фільм-катастрофа, від якого можна отримати задоволення і приємно провести час. Але головна проблема фільму в тому, що він абсолютно не претензійний і підходить лише для одноразового перегляду. Ви можете насолодитися тутешнім саспенсом, музикою чи акторською грою, але результат все одно буде один: через деякий час стрічка просто вивітрюється з голови, так як нічого нового або запам’ятовується вона запропонувати не може.

Оригинал http://www.kinonews.ru/article_11516/

Понравилась статья? Поделиться с друзьями:
Добавить комментарий

;-) :| :x :twisted: :smile: :shock: :sad: :roll: :razz: :oops: :o :mrgreen: :lol: :idea: :grin: :evil: :cry: :cool: :arrow: :???: :?: :!:

Adblock detector