“Шлях воїна”

Азіатські фільми (і корейські, зокрема) випускаються в двох напрямах: одні стрічки для внутрішнього ринку, а інші для міжнародного. Перші мають свою, ні з чим не порівнянну логіку розповіді, яку навряд чи хтось зрозуміє за межами Азії, а другі примудряються обходитися без літаючих ніндзя і при цьому слідувати логіці, зрозумілою західному глядачеві (а російського глядача слід відносити більше до західної, ніж до східної аудиторії). “Шлях воїна” корейського сценариста та режисера-дебютанта Снгму Лі, знята на американські гроші, намагається об’єднати всю східну атрибутику кшталт мечів, військової філософії, літаючих самураїв і сверхнадуманного сюжету з типово західним жанром “вестерн”.

Варто відзначити, що Сюжет цього фільму дуже схожий на торішній американо-азіатський бойовик “Ніндзя-вбивця”, де головний герой теж відмовляється від вбивств, і в підсумку власний клан оголошує на нього полювання. Різниця лише в тимчасовому проміжку: тут Дикий Захід, а в “ніндзя-вбивці” вже сучасний мегаполіс. Ті глядачі, яким довелося подивитися пару подібних стрічок, без праці розкусять кожний наступний сюжетний епізод. Навіть максималізм самурайських бойовиків зберігся: якщо головний герой – “кращий фехтувальник в історії людства”, то йому обов’язково під силу поодинці укласти десятки, якщо не сотні супротивників і при цьому не збити дихання.

Сама по собі історія дуже коротка і подекуди дуже розтягнута. За півтори години в ній відбувається надто мало подій, при чому одні епізоди роблять зайво швидкоплинними, а інші зайво затягнутими. Про сюжетних недоречностей та логічних нестиковок, говорити, по-моєму, немає сенсу. Це азіатське кіно, зі своїми правилами, які або глядач приймає, або ні. Звідси й численні запитання здивованою публіки на кшталт “Якщо він кришить сотні самураїв буквально за пару секунд, то чому так повільно розправляється з американськими бандюками? Щоб ті встигли убити пару другоплановий персонажів для драматичності?”.

Втім, подібні стрічки шанувальники жанру дивляться більше заради гарних боїв, бойової філософії та візуальних красот, ніж заради самого сюжету. І якщо з філософією тут все куди більш однозначно (сюжетна лінія “вчитель-учениця” виконаний в кращих традиціях), то от з візуальною стороною вийшла спірна ситуація. З одного боку, ми маємо стильну картинку, де смачний злива дуже органічно поєднується з блискучими костюмами самураїв. А вже чергове ефектна поява цих самих самураїв відразу наводить думки про майбутню видовищною бійні.

Але от саме в місцевому екшені і криється головна заковика: замість тривалих і безкомпромісних поєдинків на мечах, режисер навмисно робить їх надзвичайно короткими і штучними (неприродно вилітає кров виглядає якось дуже вже дешево), тим самим, перетворюючи зловісних членів клану (по замовчуванням, які є чудовими воїнами) в крихітних статистів, яких головний герой ріже без жодного напрягу. Більш того, екшен-сцен, тут, по суті, тільки дві (на початку і в кінці). Інше все – крихітні перепалки і безглузда демонстрація божественної крутості головного героя. І якщо фінальну екшен-сцену ще можна назвати видовищною (особливо коли справа доходить до тривалої сутички, знятої одним планом), то ось початкова не лізе ні в які ворота. Вражає слабкість комп’ютерної графіки, враховуючи те, що спецефектами займалася студія “WETA Digital”, свого часу подарувала трилогії “Володар кілець” приголомшливий візуальний ряд.

З акторським складом справи не набагато краще. Джеффрі Раш з’являється в кадрі дуже рідко, а коли з’являється – без сліз на нього не глянеш, тому що він весь час вщент п’яний. Мабуть, тільки Чан Дон Ган (виконавець головної ролі) виглядав добре в кадрі і аж до самого фіналу його професіоналізм не був підданий сумніву. Зірка одного з кращих корейських фільмів “38-я паралель” тут грає дуже зібрано і навіть коли мовчить, на нього приємно дивитися. Чого не скажеш про Кейт Босворт, якої не дивлячись на велику кількість екранного часу (чи не більше, ніж у самого Гана), не вдалося показати хоч скільки-небудь виразної гри. Дуже вже явно вона перегравала. Денні Х’юстон у ролі відморозка хороший, але це більше заслуга дій персонажа, ніж харизми самого актора.

Шлях воїна – вкрай спірний американо-азіатський проект, який навіть бойовиком назвати не можна. Той же “Ніндзя-вбивця” при настільки ж слабкому сюжеті і акторській грі, зміг зацікавити справді потужними сутичками. У даному випадку, навіть шанувальники жанру, спокійно переваривающие місцеві сюжетні умовності, будуть розчаровані нікчемними екшен-сценами (фінал не в рахунок) і слабкою акторською грою. Так, фільм не бездарна і комусь може навіть сподобатися, але ось особливих захоплень не варто очікувати.

Оригинал http://www.kinonews.ru/article_11622/

Добавить комментарий

Ваш адрес email не будет опубликован. Обязательные поля помечены *