Цирк з кіньми (“Тарас Бульба”)

У білому плащі з кривавим підкладкою, тикаючи шаблею на скаку направо і наліво, вилетів з воріт Дубни молодший син Тараса Бульби – Андрій … Козацький полковник Тарас Бульба з синами та військом прийшов під Дубну, щоб помститися полякам за вбиту дружину і спалений хутір. Але його молодший син закохався в прекрасну панночку з обложеного міста і перейшов на бік ворога, а старший потрапив у полон до поляків. За повістю Гоголя зробили епічний блокбастер з кіньми і кровищею – розлогу бульбу про те, що баба до добра не приведе, але і вірність Батьківщині не призведе теж.

Ніколи ще на ура-патріотичних фільмах мені не було так соромно за свою країну і братську Україні. Коли у фільмі Тарас Бульба говорить про козаків, що, мовляв, не було ще таких товаришів, йому віриш – таких дійсно не було. Вся екранна доблесть козаків полягає в тому, щоб любити вітчизну, програвати битви, стрибати на конях з обриву в річку і мовчати при болісній страті.

При цьому Володимир Бортко переніс на екран повість Гоголя практично дослівно: точно відображені всі ключові сюжетні повороти, і всі знакові цитати з книги звучать з екрана. Упущено головне: Бульба на екрані не здобуває жодної перемоги над поляками – лише тільки приймає необачні рішення, вимовляє пафосні промови і пускає сльозу. А в тому, що він слід букві, але не духу книги, дорікають чомусь Зака Снайдера! Якби Гоголь міг подивитися DVD c екранізацією повісті, йому було б що жбурнути в топку замість другого тому «Мертвих душ».

Монтаж фільму явно робили люди з нелюдським будовою кінцівок. За цим рваним дією, настирливими великими планами розсічених камзолів з вихлюпується кров’ю відчувається масштаб постановки батальних сцен, але вся їх епічність занапащена на корені. Масовка в кадрі мляво і вальяжно помахує зброєю, битви з наступом козаків і поляків спочатку нагадують комедію «Іван Васильович змінює професію», а коли з’являється кров, перетворюються в незручну пародію на «Останнього самурая».

Мистецтву знімати штурми фортець Бортко варто було б повчитися у Люка Бессона. «Жанна д’Арк» вже десять років, як вийшла на екрани, а імениті пострадянські режисери, як і раніше знімають так, ніби бачили тільки «Олександра Невського» 1938 року. Та що там Бессон – навіть наполовину успішний фільм про ядерну війну «1612» по сценах облоги з легкістю затикає за пояс всю цю Бортковим бульбу.

Взагалі, безглуздістю і загальної безглуздістю постановки «Тарас Бульба», напевно, встановив якісь нові рекорди. Навіть для патріотичного ура-блокбастера фільм неймовірно чорно-білий: пияцтво козаки нападають на сусідів як попало, але вони люблять Січ, вірять в Христа і тому хороші; похмурі ляхи звірствують, страшними способами стратять спійманих козаків і тому з голови до ніг лиходії. При цьому Запорізька Січ – ця українська Спарта – все одно сприймається у фільмі купкою зарвалися агресивних дикунів, яких нарешті піддали санації більш цивілізовані сусіди. Прикро за предків.

Добавить комментарий

Ваш адрес email не будет опубликован. Обязательные поля помечены *