Їжачок і ведмедик.

Якщо тебе немає, то й мене нет.

Еще зовсім трохи – і загоряться зірки, і випливе місяць і попливе, погойдуючись, над тихими  осінніми полями. Потім місяць загляне в ліс, постоїть трохи, зачепившись за верхівку найвищої ялинки, і тут його побачать Їжачок з Ведмежам.

– Дивись, – скаже їжачок.

– Угу, – скаже Ведмедик.

А місяць підніметься ще вище і заллє своїм холодним, тьмяним світлом всю землю. Так було щовечора в цю ясну холодну осінь. І кожен вечір Їжачок з Ведмежам збиралися то у Їжачка, то у Ведмежати і про що-небудь говорили. От і сьогодні Їжачок сказав ведмедика: – Як усе-таки добре, що ми один в одного є! Ведмедик кивнув. – Ти тільки уяви собі: мене немає, ти сидиш один і поговорити ні з ким.

– А ти де?

– А мене немає.

– Так не буває, – сказав Ведмедик.

– Я теж так думаю, – сказав Їжачок.

– Але раптом ось – мене зовсім немає. Ти один. Ну що ти будеш робити?

– Піду до тебе.

– Куди?

– Як – куди? Додому. Прийду і скажу: “Ну чого ж ти не прийшов, Їжачок?” А ти скажеш … – От дурний!

Що ж я скажу, якщо мене немає?

– Якщо немає вдома, значить, ти пішов до мене. Прибіжу додому. А-а, ти тут! І почну …

– Що?

– Лаяти!

– За що?

– Як за що? За те, що не зробив, як домовилися.

– А як домовилися?

– Звідки я знаю? Але ти повинен бути або в мене, або у себе вдома.

– Але мене ж зовсім немає. Розумієш?

– Такот же ти сидиш!

– Це я зараз сиджу, а якщо мене не буде зовсім, де я буду?

– Чи у мене, або у себе.

– Це, якщо я є. – Ну, так, – сказав Ведмедик.

– А якщо мене зовсім немає? – Тоді ти сидиш на річці і дивишся на місяць.

– І на річці немає.
– Тоді ти пішов куди-небудь і ще не повернувся. Я побіжу, обнишпорить весь ліс і тебе знайду!

– Ти все вже обнишпорив, -сказав Їжачок.

– І не знайшов.

– Побіжу в сусідній ліс!

– І там немає.

– Переверну все догори дном, і ти знайдеш!

– Ні мене. Ніде немає.

– Тоді, тоді … Тоді я вибігаючи у полі, – сказав Ведмедик. – І закричу: “Е-е-е-жи-и-и-к!”, І ти 
почуєш, і закричиш: “Медвежоно-о-о-к! ..” Ось.

– Ні, – сказав Їжачок. – Мене ні крапельки немає. Розумієш? – Що ти до 
мене причепився? – Розсердився Ведмедик. – Якщо тебе немає, то і мене немає. Зрозумів?

– Ні, ти – є; а от мене – ні. 
Ведмедик замовк і насупився. – Ну, Ведмедик! .. Ведмедик не відповів. Він дивився, як місяць, піднявшись високо над лісом,
ллє на них з їжачком свій холодне світло.

Добавить комментарий

Ваш адрес email не будет опубликован. Обязательные поля помечены *