Подорож на Гаїті.

Острів Гаїті був відкритий Христофором Колумбом в 1492 г Великий мореплавець назвав його Еспаньйолою: на честь Іспанії — країни, спорядивши його експедицію. Дуже скоро місцеве населення тут практично зникло. І це був тільки початок мук жителів цього красивого острова.


Корінні мешканці острова вимирали від непосильної праці на колонізаторів, масових страт за непокору і — в переважній більшості — через хвороби, завезених сюди вихідцями зі Старого Світу. Іспанці назвали цю землю Сан-Домінго, вони шукали тут золото, але безуспішно. Після того як золото було знайдено на континенті — в Мексиці та Південній Америці інтерес іспанців до Еспаньолі пропав.

Зате островом жваво зацікавилися англійські та голландські пірати, що відкрили велику мережу берегових кубел на північному і західному берегах. У 1625 р на острові Тортуга (зараз входить до складу Республіки Гаїті) з’явилися французькі пірати-буканьери, що промишляли грабежем торгових суден і полюванням, а в 1659 р тут, за дорученням французького короля Людовика XIV, було засновано поселення. У 1664 г Французька Вест-Індська компанія отримує всю владу над новою колонією. Буканьерам довелося потіснитися, а потім і зовсім залишити острів. Компанія роздала землю плантаторам, і вони стали збирати небачені врожаї тютюну, індиго, бавовни й какао на родючих північних рівнинах, використовуючи працю африканських рабів. У деякі роки рабів тут було до мільйона чоловік. Тут також сформувалася велика громада т н. «Кольорових» — народжених від білих і рабів. «Кольорові» володіли деякими правами і навіть самі іноді ставали рабовласниками.

У XVIII в. острів все ще носив іспанське назву Сан-Домінго і був найбільш процвітаючою колонією Французької імперії. Але видимий спокій тривав недовго.

У 1790-х рр. по острову прокотилася хвиля повстань: негри і мулати зажадали рівноправності з білими. Всі бунти були придушені, їх вожді та учасники страчені. Самим значним було повстання 1794 р під проводом Франсуа Туссен-Лувертюра. Він вів дуже розважливу політику і в результаті підпорядкував собі всю північ країни. У 1801 г Туссен-Лувертюр скасував рабство, а землі білих передав у власність вождям повстання. Але повстання було придушене, сам Туссен-Лувертюр був перевезений до Франції і там помер. Самим французам теж довелося непросто: практично вся армія на Гаїті померла від лихоманки — і другий вождь повстанців — генерал Жан Жак Дессалін — 1 січня 1804 р заснував в західній частині острова незалежна держава Гаїті. Мовою індіанців племені таємно це означає «Гірська країна».

Повстання і відносний світ змінювали один одного аж до 1914р., Коли під приводом придушення заворушень в Гаїті висадилася морська піхота США. Американська окупація закінчилася в 1934 р.

Наступна віха історії Гаїті етап змінюваних диктатур, найпомітнішою з яких було правління президента Франсуа Дювальє, який заборонив будь-яку опозицію і тероризував населення руками «тонтон-макутів» безжальної таємної поліції. «Папа Док», як його тут називали, правив з 1957 по 1971 р. Після його смерті країною намагався правити його син Жан-Клод Дювальє, на прізвисько «Бебі Док», але йому довелося тікати з країни в 1986 р

Потім влада ще неодноразово переходила від одного диктатора до іншого, і сьогодні становище в країні характеризується як нестабільний і напружений.

Республіка Гаїті знаходиться в західній частині о. Гаїті, і в її склад входять острови Гортуга, Гона і Ваш. Північ Гаїті — це узбережжя Атлантичного океану, південь — Карибського моря.

Із заходу на схід країну перетинають гірські хребти, біля підніжжя яких розташовані прибережні рівнини. Країна є третім за розмірами державою в Карибському морі (після Куби і Армініканской Республіки). Гаїті — бідніше держава Західної півкулі: 80% населення живе за межею бідності, фактично — в злиднях.

У Гаїті вражає контраст між чудовою красою острова, з його золотими пляжами і зеленими горами, і катастрофічним становищем місцевого населення.

Біди остров’ян, які розпочалися з відкриття острова Колумбом п’ятсот років тому, змінилися новими: убогістю і катаклізмами.

Гаїті — друге після США незалежна держава в Америці і перша в світі республіка, очолювана чорношкірими. Це також єдине незалежну державу на континенті, де переважає французька мова, і одне з двох (разом з Канадою), де фран-^ цузским є державним.

Мова місцевого населення, креольська, — просто скарб для лінгвістів: він склався на основі французької мови XVIII ст., З безліччю слів і зворотів з діалектів Західної та Центральної Африки, а також арабської (работоргівлею в ті часи в Африці займалися в основному араби). У цьому складному мовою чимало іспанських, португальських і англійських запозичень.

У расовому відношенні населення Гаїті разюче однорідно: 95% нащадки рабів із Західної Африки. І половина з них до цих пір сповідують культ вуду, привезений їхніми предками з Беніну, Того і Гани.

Про гаїтянському вуду ходить безліч легенд, пов’язаних з пожвавленням небіжчиків (зомбі). Відмінність гаїтянського вуду від інших різновидів цього культу в тому, що це монотеїстична релігія: у гаїтян — один бог, і звуть його Бонда. Культ вуду сповідують як неписьменні сільські жителі, так і люди з хорошою освітою. Причина такої релігійності в тому, що вуду для гаїтян — своєрідна форма опору гнобителів і духовний зв’язок з предками, що допомагає їм не втрачати національну ідентичність і долати життєві труднощі.

А труднощів у життя Гаїті багато. Вони живуть в одній з найбідніших і нестабільних країн світу, яка безперервно протягом століть потерпає від голоду, стихійних лих і терору влади. Саме колосальний стихійне лихо, що обрушилося на Гаїті, — січневе землетрус 2010 р Всього було зареєстровано більше 30 поштовхів з магнітудою 4,5-7,0. Практично стерта з лиця землі столиця Порт-о-Пренс, виведені з ладу всі лінії електрозв’язку, більшість споруд на острові повністю зруйновані. Загинуло 300 тис. осіб, а загальний збиток склав близько $ 14 млрд — катастрофічна цифра для такої бідної країни.

Відразу ж після землетрусу почалася епідемія холери і різко підскочила зараженість вірусом імунодефіциту (ВІЛ), гепатиту С, тифу, лихоманки денге та малярії. Голодує 58% жителів, і за цим показником Гаїті — на першому місці серед країн Латинської Америки.

З цих причин, а також тому, що в Гаїті майже винищена фауна і флора, бажаючих відвідати цю країну небагато, хоча цікавих місць тут предостатньо, в тому числі рукотворних.

Одне з найдивовижніших споруд в Гаїті — цитадель Лаферьер, чи фортеці Анрі Крістофа, — що знаходиться на вершині 1000-метрової гори біля північного узбережжя Гаїті. Її будували 20 тис. рабів. Вони ж встановили 365 гармат і підняли до них безліч ядер. Фортеця не постраждала не тільки від останнього, але і від сильного землетрусу 1842 р.

Підземні поштовхи 2010 р не торкнулися і деякі пам’ятки Порт-о-Пренса. Наприклад, зовсім не постраждала готична готель вікторіанської епохи (кінець XIX ст.) Під назвою «Готель Олоффсон», що колись служила резиденцією гаїтянських президентів і своїми романтичними обрисами нагадує ілюстрацію до казки.

Офіційна назва:

Республіка Гаїті. Форма правління:

президентська республіка-Столиця: Порт-о-Пренс, 2143 ТОВ чол. (2010 р.). Адміністративний поділ: 10 департаментів, 41 округ 133 комуни. Мови: французька, гаїтянський креольський. Етнічний склад: негри — 95%, мулати та білі — 5%. Релігії: католицизм — 80%, протестантизм — 16% (баптисти — 10%, п’ятидесятники — 1,4%, адвентисти — 1%, інші — 3,6%), інші — 4%. (Близько 50% населення практикує обряди культу вуду.) Грошова одиниця: гурд. Великі населені пункти: Порт-о-Лренс, Кап-Аїтьєн, Гонаїв, Ле-Ке, Сен-Марк. Найбільша річка: Артібоніт.

Найбільші озера:

Пелігр, Соматр. Найважливіший аеропорт:

міжнародний аеропорт імені Туссен-Лувертюра (г Порт-о-Пренс). Найважливіші порти: Кап-Аїтьєн, Гонаїв. Жакмель, Порт-о-Пренс. Зовнішня межа: Домініканська Республіка (360 км).

КЛІМАТ

Тропічний, пасатний. Середньорічна температура:

+25′ С.

Середньорічна кількість опадів: від 500 мм (на підвітряних схилах і в западинах) до 2500 мм (на навітряних схилах); сезон дощів: квітень — червень і вересень — листопад. Відносна вологість повітря: 70-80%.

ЦИФРИ

Площа: 27750 км2. Населення: 9719932 чол. (2011 р.). Щільність населення: 350,3 чел/км2. Тривалість життя: чоловіки — 59 років. жінки — 62 роки. Протяжність берегової лінії: 1771 км (Атлантичний океан, Карибське море).

Найвища точка: пік Ла-Сель (2680 м).

ПАМ’ЯТКИ

■ Кап-Аїтьєн: цитадель Лаферьер, чи фортеці Анрі Крістофа (1804-1817 рр..), Світова спадщина ЮНЕСКО, об’єкт № 180; замок Сан-Сусі (1810-1813 рр..);

■ Порт-о-Пренс: Національний музей Гаїті, Кафедральний собор Вознесіння Діви Марії (1884-1914 рр..), «Готель Олоффсон»;

■ Жакмель: площа Туссен Лувертюр; Блакитний басейн (каскад водоспадів);

■ Рівнина Плейн-дю-Кюль-де-Сак.

Цікавий факт

■ Негритянський король Гаїті Анрі Крістоф, який обожнював копіювати дворянські звичаї європейців, передбачав сумний фінал свого правління і застрелився «по-королівськи» — срібною кулею.

Цікавий факт

■ Місцева валюта називається гурд, від іспанського слова «гордо» — товстий або жирний. Саме так французькі колонізатори називали золоті песо або вирізані з нього сектори, які становили 1 / 5 частина цілої монети. Після падіння диктатури батька і сина Дювальє на паперових гурд ставилися надпечатки: червоне коло з рисою по діагоналі і датою закінчення правління режиму Дювальє.

■ Громадський транспорт в Гаїті відсутній, і населення користується яскраво розфарбованими пікапами, які тут іменуються «тук-тук». Походження назви тут пояснюють по-різному: ці слова кричать гаїтяни, бажаючи зупинити машину: такий же звук видають двигуни цих машин.

За матеріалами журналу Атлас

Понравилась статья? Поделиться с друзьями:
Добавить комментарий

;-) :| :x :twisted: :smile: :shock: :sad: :roll: :razz: :oops: :o :mrgreen: :lol: :idea: :grin: :evil: :cry: :cool: :arrow: :???: :?: :!: