Екологічна ціна «Китайського дива «.

Отруєні річки, смердючий зміг, смертельно хворі люди — такі результати швидкої індустріалізації. Репортаж з провінції Хенань показує наскільки небезпечно в Китаї висвітлювати екологічні проблеми.

Лі Сюечжун вважає померлих. Він загинає пальці на руках і називає імена. Сім чоловік. Все-жертви раку. Всі померли в один рік. Усі жили в Чжаочжуане-загубленої селі на сході Центрального Китаю.

Лі-один із тих лікарів, якого, як і багатьох, відправили працювати в глибинку після дворічних медичних курсів. Сьогодні йому 67 років. У 1960-і роки, коли він приїхав в село Чжаочжуан, про рак тут ніхто не чув. Але потім почалася найбільша промислова революція в історії людства, економіка країни зростала на десять відсотків щороку. На берегах місцевої річечки Саньлу, з якої жителі села здавна беруть питну воду, росли і росли заводи і фабрики.

Над головою Лі висить портрет Мао Цзедуна. З самого початку нові заводи скидали у річку неочищені стоки. «Перший випадок раку був зафіксований у нас в Чжаочжуане в 1980 році. Потім все пішло по наростаючій », — говорить він, показуючи рукою в бік, де на березі річки видніються могильні камені.

У сусідньому селі за останні півтора року від раку померли 25 з бОО жителів, наймолодшому було 17 років. «Провиною всьому забруднена вода»,-впевнений Лі.

У провінцію Хенань я приїхав напередодні зустрічі з доктором Лі. І за великим рахунком, його розповіді не повинні нікого особливо дивувати. Половина китайських річок настільки забруднена, що вода в них придатна ні для якого використання. Незважаючи на це, за даними уряду, 300 мільйонів китайців п’ють воду, шкідливу для здоров’я. За відомостями Організації економічного співробітництва та розвитку, в 2007 році в Китаї від дизентерії померли 61 000 чоловік. Через забруднену воду поширюються бактерії холери та тифу, вірус гепатиту А і глисти — збудники більгарціоз.

А повітря? Тут справи йдуть не краще. З 20 міст світу з найвищим рівнем забруднення мелкодісперсіонной пилом 12 знаходяться в Китаї; з 30 міст з найбільш високим вмістом у повітрі двоокису сірки 13 — тут же. За висновками Всесвітньої організації охорони здоров’я (ВООЗ), щороку через забруднення атмосфери вмирають 2,4 мільйона китайців.

Одночасно зростають побоювання з приводу глобальних наслідків китайського економічного буму. У 2006 році Китай вийшов на перше місце в світі за об’ємом викидів парникових газів, обігнавши США. Сьогодні в КНР спалюється більше вугілля, ніж у семи основних углепотребляюгціх країнах, разом узятих.

З такою ж швидкістю зростає споживання деревини. За даними «Грінпіс», половина всієї вирубуються тропічні деревини відправляється в Китай. Зростаючий добробут громадян дозволяє китайцям витрачати все більше грошей на споживання флори і фауни з усього світу від акулячих плавців до кісток тигрів. Тому Китай вважається основою винуватцем скорочення біологічного різноманіття на Землі.

Я сам 15 років тому був мимовільним свідком руйнування екології в Китаї, коли викладав англійську мову на заході країни. Сидячи з книгою на балконі, я нерідко скидався зі сторінок сірі крупинки — частинки золи, принесені вітром.

Потім я став журналістом і займався розслідуванням катастрофи, що трапилася в 2005 році на хімічному заводі в північно-східній частині країни. У результаті вибуху тонни канцерогенного бензолу потрапили в річку Сунгарі — притоку Амура, що впадає в Охотське море. Більше тижня місцеві влади намагалися приховати цей інцидент, а потім просто відключили від водопостачання чотирьохмільйонний місто Харбін.

Як і більшість китайців, я пристосовувався до ситуації. Плавав лише в басейнах з хлорованою водою, не їв рибу. Не сідав на велосипед, коли небо над Пекіном забарвлювалося в багряні тони, — це вірна ознака того, що повітря насичене сажею.

і все ж я був не готовий до того, що очікувало мене на берегах річок Саньлу і Балі, в регіоні, де живуть 150 мільйонів людей. Разом з фотографом (який ховається під псевдонімом, побоюючись репресій) ми виїжджаємо на таксі з Чженчжоу — адміністративного центру провінції Хенань. Наш шлях лежить на південь — у Вуян, рівнинний місто з населенням 8о тов чоловік. Зовні він нічим не відрізняється від сотень інших китайських містечок: у центрі — запилені приземкуваті будівлі, по периметру-заводські труби і фабричні цехи. Екскурсію по Буян ми починаємо з огляду струмка, який місцеві жителі називають «стічною канавою». Смердючий потік червоної води мчить між фабрикою з виробництва соди і пшеничними полями. Від їдких випарів дере в горлі.

Фотограф кілька місяців проводив тут «розвідку». Він говорить, що отруєний струмок бере початок на території целюлозно-паперового комбінату під назвою «Срібний голуб». Підприємство, побудоване в 2003 році, виготовляє 150 тов тонн паперу на рік і, за розповідями місцевих жителів, скидає стоки прямо в струмок. Керівництво фабрики, незважаючи на багаторазові прохання, відмовляється від інтерв’ю.

Струмок впадає в річку Саньлу. Вище за течією вона в’ється серед піщаних мілин, порослих чагарником і високими тонкими тополями. На її берегах годуються птахи, над водою пурхають бабки, по річковій гладі ковзають водомірки. Але потім Саньлу перетворюється на заболочену заплаву, вкриту плямами мазуту і білої пузириться піною.

Довести прямий зв’язок онкологічних захворювань з вживанням отруєної річкової води складно. Рак може виникнути з багатьох причин. Однак у масштабах країни залежність між забрудненням навколишнього середовища і рівнем захворюваності очевидна. Так, з 1970-х років число жертв цієї недуги зросла на 83 відсотки. Рак став головною причиною смертності в країні. У 2005 році понад 20 відсотків китайців померли від нього. У 2007 році за підтримки Світового банку було проведено дослідження, яке виявило: ризик померти від раку печінки та раку шлунка в китайських селах відповідно втричі і вдвічі вище середньосвітового. У науковій роботі, присвяченій «раковим селах», дослідник Лі Ліу з університету Міссурі пише, що за останні десятиліття в Китаї виникло стільки епіцентрів раку, скільки немає ніде у світі. За оцінкою ВООЗ, 11 відсотків ракових захворювань шлунково-кишкового тракту викликані вживанням хімічно отруєної води.

На наступний день в Вуяне фотограф веде мене по полях, оповитим ранковим туманом, до іншого ЦПК. Ми підходимо до отвору у фабричній стіні, через яке скидають в річку Балі. Кілька місяців тому він був тут і сфотографував стічні води, чорні, як чорнило. Фотографії він виклав в інтернет, почався скандал. Посилання на його фотознімки були розміщені на сотнях сайтів. Один з обурених китайців написав: «Наш уряд некомпетентно».

У жовтні 2009 року у відповідь на ці протести Пекін направив до Вуян слідчих. На їх вимогу ЦПК скоротив обсяг виробництва. Тепер фотограф побоюється, що власники фабрики можуть нам помститися, якщо спіймають на своїй території. На щастя, ми залишаємося непоміченими.

Конфуцій і зараз живіше всіх живих. Філософське вчення, створене ним у шостому столітті до нашої ери, до цього дня визначає характер політичної системи в Китаї. Конфуціанство використовують і для виправдання нещадної експлуатації природи, хоча сам філософ висловлював, швидше, протилежні ідеї.

У Китаї вже давним-давно почали повертати ріки назад, викорчовувати ліси і винищувати тварин. Однією з жертв цієї хижацької полювання стали слони, які колись водилися тут повсюдно. Їх цькували, щоб відлякати від рисових полів, вбивали заради слонової кістки, відловлювали для жертвоприношень і вживали в їжу. Один китайський автор п’ятого століття писав, що слонячий хобот за смаком нагадує п’ятачок поросяти. Останні дикі слони збереглися в Китаї тільки в крихітних заповідних зонах на кордоні з М’янмою (Бірмою).

У 1949 році до влади в Китаї прийшли комуністи, які довели ідею підкорення природи до крайності. Під керівництвом «великого керманича» Мао Цзедуна і його спадкоємця Ден Сяопіна китайці звели тисячі дамб, вирубали незліченну безліч лісів, осушили гігантські заболочені території, розорали схили десятків тисяч пагорбів. Чого вартий хоча б загальнонаціональна кампанія по поголовного винищення горобців, що почалася в 1958 році, коли Мао оголосив цих птахів головними розкрадачами зерна з полів. Це безумство припинилося тільки після того, як стало зрозуміло: чим менше горобців, тим більше на полях комах-шкідників, що знищують врожай.

Безперечно: всі країни світу варварськи ставилися до природи. Ось тільки в демократичних державах грабіжницьке ставлення до природи було зупинено за допомогою диктатури закону, свободи зборів, вільних виборів та вільної преси. У Китаї ж авторитарного режиму і сьогодні протистоять безпорадні групки ентузіастів. І хоча таких груп стає дедалі більше, з-за свого напівлегального статусу вони залишаються малочисельними. Поліція присікає акції протесту, суди часто займають бік підприємців або чиновників, які самі ж призначають суддів і платять їм платню.

Більшість фабрик, що забруднюють річку Саньлу, знаходиться в місті Ву-ян. Ми прямуємо до місцевої торговельної палати. Фотограф радить мені не представлятися там журналістом. Тому я говорю при вході, що мені потрібно навести деякі довідки на прохання одного друга з Пекіна, який хоче відкрити тут завод.

Нас запрошують у конференц-зал і частують зеленим чаєм. Людина в сорочці з коротким рукавом і шортах протягує буклет англійською мовою — «Керівництво з інвестицій в місті Вуян». На обкладинці на тлі відретушований фотографії міста під блакитними небесами перераховані сім причин, по яких варто інвестувати в місцеву економіку. По-перше, Вуян — це «кращий варіант для інвестицій у хімічну промисловість», по-друге — центр «самого безпечного і чистого округу» країни. За чаєм відразу шість співробітників торгової палати розписують нам інші інвестиційні переваги Буяна: тут дешева робоча сила-«кваліфікованого працівника» можна найняти всього за 75 доларів на місяць, а ще — дешева електроенергія, дешева земля і дешеві водні ресурси. До того ж, якщо мій друг відкриє тут підприємство, то на перші сім років йому нададуть 50-відсоткові податкові пільги.

Перед від’їздом з Буяна я ще раз навідуюся в балку на березі Саньлу. Вона знаходиться за міською водоочисної станцією, вище того місця, де в річку впадає червона вода з «стічної канави». Все-таки в Китаї ще залишилися прекрасні куточки незайманої природи — первозданні гори, густі ліси, чисті річки. Напевно, десь за містом, вище за течією річки, ще можна зустріти таку ідилію. Ось ловить рибу чапля, пурхають бабки, свіжий вітерець напоєне ароматом землі і квітів.

Кілька хвилин я сиджу на березі, слухаючи щебетання птахів і шелест тополь на вітрі, а потім йду, намагаючись не дивитися на те, що діється нижче за течією.

ПОВОРОТ КИТАЙСЬКИХ РІЧОК.

У Китаї від нестачі води страждають більше 300 мільйонів чоловік, які живуть в басейні річки Хуанхе. Протоки цієї річки міліють. Масовий водозабір із підземних джерел привів до того, що за період з 1975 по 2005 рік рівень грунтових вод в Пекіні знизився на 25 метрів. Через осушення земель на півночі Китаю щороку перетворюється на пустелю територія в 3400 квадратних кілометрів. Тим часом південь країни страждає від повеней.

Щоб вирішити ці проблеми, в Китаї вирішили прокласти три канали, за якими з півдня на північ країни буде надходити по 40-50 мільярдів кубометрів води на рік. Будівництво почалося в 2002 році. Створення цієї найбільшої в світі гідротранспортної системи обійдеться в 60 мільярдів доларів і займе 50 років.

Скептики побоюються, що з водою з південних річок на північ країни можуть потрапити не тільки отруйні відходи, а й чужорідні біологічні види, що змінить сформовані екосистеми. А через порушення природної гідродинаміки на дні річок буде накопичуватися більше відкладень. Через це зросте ризик паводків.

Проект викликає сумніви і у економістів. Сьогодні підприємства на півночі Китаю платять за кубометр води менше 0,6 юаня. За воду з півдня їм доведеться платити у п’ять разів більше. Тим часом у промисловому місті Тяньцзінь, який стане одним з головних споживачів води з центрального каналу, вже збудовано першу в країні станція з опріснення морської води, яка в підсумку обходиться дешевше.

У сільському господарстві теж можна економити воду. Зокрема, замість прокладки каналів експерти пропонують покращувати технології іригації і вирощувати культури, які потребують менше води.

НЕБЕЗПЕЧНА СУСІД.

Китай — одна з найбільш екологічно «брудних» країн світу. Сотні заводів і фабрик шкодять екології не тільки самого Китаю, а й сусідніх країн, у тому числі і Росії. За даними Приморського крайового гідрометцентру, одна тільки провінція Хейлунцзян, яка межує з Амурської областю, Примор’ям і Хабаровським краєм, скидає в Амур більше 11 мільярдів кубометрів неочищених стоків на рік.

У 2005 році на одному з хімічних підприємств Китаю стався вибух, після якого у води річки Сунгарі, що впадає в Амур, вилилося близько 100 тонн токсичних відходів — бензолу і нітробензолу. Через кілька днів отруйна бензольне пляма перетнуло кордон і виявилося в Хабаровському краї. Екологи тоді попередили, що Сунгарі і Амур ще довго будуть залишатися непридатними для рибальства. Вміст токсичних речовин в організмі риб помітно знизилася тільки до 2009 року.

У липні 2010 року Сунгарі і Амур знов опинилися на межі екологічної катастрофи. Паводок в провінції Цзілінь змив у річку більше 7 ТОВ бочок з отрутохімікатами, і у воду потрапили соляна кислота, аміак, оксиди та гідроксиди метилу.

Через відбору води міліє Іртиш, верхів’я якого знаходиться на території Китаю. У найближчі роки може зміліти і річка Аргунь — через будівництво в Китаї водовідвідного каналу для перекидання її стоку в озеро Далай.

Китай і Росія багато років обговорюють спільні плани із захисту екології, але більша їх частина поки залишається на папері.

За матеріалами журналу «ГЕО»

Понравилась статья? Поделиться с друзьями:
Добавить комментарий

;-) :| :x :twisted: :smile: :shock: :sad: :roll: :razz: :oops: :o :mrgreen: :lol: :idea: :grin: :evil: :cry: :cool: :arrow: :???: :?: :!:

Adblock detector