Хіт від автора інтернет-шлягеру «Комбайнери»

Актор петербурзького Театру Буф Ігор розгубивши з піснею про комбайнерів був дуже доречним на тлі боротьби за зернові цим посушливим літом: сотні тисяч людей, що переглянули інтернет-ролик, одностайно дякують автора за те, що звернув увагу на простих трудяг, далеких від гламурного блиску столиці. Ігор, однак, не збирається на стихійному хвилі уваги завалювати публіку новими піснями — у нього в планах закінчити книгу про російському селі.

З чого ви стали оспівувати працівників сільського господарства?

Не те щоб я спеціально взявся когось оспівувати. Просто я займаюся цією темою досить давно. Живучи в Петербурзі, з малих років я проводив кожне літо на батьківщині батька в селі. Там всі родичі, всі друзі, найяскравіші події траплялися влітку на волгоградської землі. Протягом десяти років я спілкувався, збирав всякі елементи етнічного козачого діалекту. Навіть книжку випустив у Німеччині про Волгоградську село і людей що її населяють. А пісні про комбайнера я не надавав великого значення. Для мене весь цей ажіотаж став великим здивуванням — так само як для жителів хутора Глинище і села Раківка, тому що там-то ця пісня другий рік ходить, її всі знають. З подивом дивлюся на те, що може творити інтернет. Мені треба дякувати друзів Леху Ляхова і Саню Корнілова, які це зняли і поклали на різні сайти. Спочатку пісня призначалася для вузького кола користувачів.

Ви це піснею підказали суспільству забуту з радянських часів рольову модель простого трудяги, справжнього мужика, у якого вся країна на шиї сидить. Медведєв зараз ратує за підняття престижу робітничих професій — ви, загалом, про одне й те ж кажете. Що, крім пісень, потрібно для того, щоб молодь пішла в комбайнери?

Престиж можна підняти тільки гідними зарплатами, умовами праці й життя, чого в нашій вимираючою селі на даний момент не вистачає. У мене відчуття, що село розвалюють цілеспрямовано — не знаю, звідки, з Москви чи з-за кордону. Тому що без підтримки ззовні так не може відбуватися. Сільське господарство душать, фермерів душать, населення споюють. Не можна так. І питання про сучасні проблеми на селі не піднімає ніхто. Хто у нас про село писав? Шукшин, Абрамов — це Радянський Союз 1960-70-х. Але це була інша країна, інша епоха, інша всесвіт взагалі. А зараз-то все по-іншому. Я займаюся освітленням проблем села кінця XX — початку XXI століття. Своїм основним завданням я вважаю видання книги, яку вже 7 років збираю, розповіді пишу, ілюструю сам. У пісні про комбайнерів я підсумовував свої думки, зловив настрій. Вона раптово, дуже швидко народилася.

Пісня до людини доходить простіше — може, краще не книгу випустити, а альбом записати? Висловитися повніше про наболіле?

Якщо б я міг на замовлення так зробити це було б взагалі чудово. А так, дивіться, за два роки жодної нової пісні у мене не народилося. Сильно перебільшувати мої заслуги в пісенному жанрі я б не став.

А орати самому доводилося?
Звичайно, на комбайні працював. Ячмінь підбирав, культивував на Т150. ну а як же, Євген? Ось я прокидаюся вранці, відкриваю газету «Заклик» нашого Михайлівського району і натрапляю на статтю «Всі на боротьбу за врожай!» І мене кличуть: «Давай, Гарік, пивка поп’ємо, кавун заточені». Ви що, кажу, бусурменів! У той час, коли країна походження загинається в битві за врожай, я буду тут відсиджуватися на своєму заплаві? Приходжу до фермера — чим можу, допоможу. Сів на комбайн і пішов потихеньку, гектар за гектаром. Уж заморили, начебто, сили мене покидають. Але думаю, немає, треба жили рвати. Лише б тільки улюблена країна не потребувала в продовольстві!

Цікаві типажі в селі траплялися?
Жителі сільські — це люди, які залишилися носіями живого російської мови — козачого в моєму випадку. У місті чуєш інший раз такі вихолощені питання-відповіді. А сільська мова — це як поруч з «Чорним квадратом» Малевича поставити поряд картину «Райдуга». У селі багато розумних людей, виражаються вони дуже толково. Ось бачу, вийшов сусід пасти овець, а за поясом у нього книжка. «Що читаєш, Вова?» «Так Гомера перечитую. Дельна пише. А Конфуцій говно». Повний словник Брокгауза і Ефрона чоловік прочитав! Всі збори Чехова, Достоєвського, Тургенєва і всіх істориків російських-радянських! Розумні люди в селі живуть і велика індивідуальність у кожного.

Цих розумних людей не тягне в міста?
Тих, хто там залишився, вже не тягне. А мене тягне. Я не дуже країна, але і не дуже міський — на два будинки живу. Це дозволяє мені спостерігати сільське життя і з боку незамиленим міським оком, і зсередини, тому що я там вже досить довго кухаря.

Ваше захоплення риболовлею це просто незапарное проведення часу, «що там ловити, наливай та пий» — або щось серйозніше?

Я не п’ю вже вісім років. Кинув, дуже щільно поспілкувавшись із зеленим змієм. У якийсь момент зрозумів: щоб не зникнути як вид, потрібно трошечки спілкування закінчити. Так історично склалося, що я рибалка. Для мене це не азарт, я не риболов-спортсмен, та й взагалі не спортивна людина. Мене називають хапуги і браконьєром, але насправді я благородний годувальник. Так повелося, коли в хутірської середовищі в голодні 1990-ті роки за главу кута ставилася видобуток продовольства. Успіх рибалки вимірюється не щемливим захопленням від тремтіння поплавця, а кілограмами, хвостами і розмірами риби, яку можна почистити і, пожежа на соняшниковій олії, з’їсти.

Сома триметрового траплялося зловити?
Метра на півтора, не більше, але регулярно.

Бачу, у вас в інтересах ВКонтакте, крім браконьєрства, позначені ще авантюрні вилазки — це які?

По молодості ми з друзями на товарних поїздах півкраїни об’їздили. На гумовому човні «Нирок 21» з моїм однокурсником Андрієм Аверковим спустилися від Петрокрепості до Литейного мосту в Пітері. Вночі вирішили пройти через розвідний проліт мосту Олександра Невського і мало не потрапили під нафтоналивний танкер «Волгобалт».

Що стосується ваших музичних смаків: як у вас уживається любов до серйозного російському року, блатняк і махрової попси?

Як-то уживаються, так. Я себе в цій області вважаю нетямущим, в мене величезні прогалини навіть у популярної класичної музики. Період становлення музичного випав на початок неблагополучних 1990-х років, і свій магнітофон у мене з’явився тільки в 15-16 років. До цього доводилося задовольнятися батьківським бобінний магнітофоном «Астра» з набором записів на бобінах — Висоцький, Розенбаум. Тому — хочеш, не хочеш — прищепити смак бардівського плану. Тому у мене особливе ставлення до слова.

Після Театральній Академії ви працювали в якомусь Білому театрі — не чув про таке, зізнатися.

Це такий дитячий роз’їзний театр, який своїми заробітками підтримував серйозні некомерційні постановки в будинку-музеї Достоєвського. Ми їздили по містах і селах нашої неосяжної батьківщини, даючи вистави у райцентрах і поселеннях дрібніші. Я там грав крокодила, дідуся Гободея, Годзик — нормальний такий послужний список. Часом доводилося спати в лаштунках. У Тихвін приїхали в сорокатрехградусние морози, треба було в затхлій ДК переночувати, з ранку зіграти крокодила і виїхати додому своїм ходом на автобусі. Ми пуховічкі застебнув краще, спустили лаштунки на сцені, один одного як у кокони загорнули, а одного хлопчину залишили, щоб він нас розмотував, коли в туалет знадобиться. До цих пір пам’ятаю цю картину: на сцені лежать кокони з замотані в куліси артистами і пар підіймається над ними. А потім прийшли діти. Ми дітей у Білому театрі ділили на хороших і поганих. Гарні — це які зав’яжуть шапки щільніше, натягнуть рукавички і в тетріс грають. А погані — це які цікавляться мистецтвом, то є, намагаються лазерною указкою потрапити тобі в око.

А в Театрі Буф ви зараз чим займаєтеся?

Там я затребуваний в основному як артист оригінального жанру. Граю на ложках, фляжки, напилок, гребінець, хлопавки, долоньках, пилах, ножівкою. Працюємо в парі з моїм другом Олександром Стекольніковим, відмінним чечеточніком. Навіть виграли Всеросійський конкурс артистів естради в 2006 році. З справжніх ролей — нещодавно до Дня Перемоги зіграв Захара Косих у виставі «Женя, Женечка і» катюша «». А в інших виставах в основному граю алкоголіків — це моя спеціалізація в драматичному театрі. При тому що сам давно не вживаю.

А де ви так хвацько на гармоні навчилися грати?

Мені дядько показав що-як. І на станції Раківка я років з 12-13 кожен вечір влітку грав у сільського магазину. Клуб зачинявся в опівночі, магазинів цілодобових тоді в селах не було, та й гроші були великою рідкістю. Єдине, що молоді залишалося, це посиденьки самостійні влаштовувати. Скидалися по рублю на флакон, наривалися яблук, набирали в залізничній водокачки води в баклашку і сиділи, пісні співали. Ось так грати по 3-4 години на день — навчишся. Може, складається враження, що я відмінний гармоніст, але я ні однієї ноти насправді не знаю, ні мінор, ні мажорів.

Якщо трапиться, як з наявністю, і вас висунутий народним голосуванням на «Євробачення» — поїдете?

А навіщо Росії потрібні міжнародні скандали з натовським блоком і особисто Кондолізою Райс, за якими я в «комбайнера» пройшовся? Що я туди з однією піснею поїду? Я ж не якийсь професійний музикант, який може хіт написати однією лівою за ніч. Якщо хтось думає, що я автор-вигадник численних пісень, так це не відповідає дійсності. Я спокійно собі граю на ложках, малюю картинки і складаю розповіді.

Перевод с http://vkurse.vkontakte.ru/?mid=2873527#/article/2512353/

Понравилась статья? Поделиться с друзьями:
Добавить комментарий

;-) :| :x :twisted: :smile: :shock: :sad: :roll: :razz: :oops: :o :mrgreen: :lol: :idea: :grin: :evil: :cry: :cool: :arrow: :???: :?: :!: