Ліза Боярська: Іноді хочеться випрати особа

Заради чого приїжджають в столицю пітерські (мова, як ви здогадуєтеся, не про політиків і чиновників)? Важливі зйомки, творчі вечори … Одна з найбільш затребуваних молодих актрис Єлизавета Боярська, як з’ясувалося, готова здійснювати вояжі до Москви заради … проб на озвучування мультика. Провівши ніч в поїзді і подарувавши свій рідкісний низький голос мультяшному герою, вона зустрілася з кореспондентом «Співрозмовника», а після повернулася в рідний Петербург, де її чекають чоловік, брат, батьки і роль молодої коханки Петра I, яку вона грає в новому фільмі Володимира Бортко.

Давно хотіла попрацювати з Володимиром Володимировичем

— Ліза, ви вже відома актриса і при цьому спеціально приїжджаєте до Москви для того, щоб поборотися за право озвучувати роль у мультфільмі. Ось Володимир Бортко, який знімає зараз історичний фільм про життя Петра I, напевно взяв вас і Михайла Боярського без проб?

— Так, взяв. Взагалі ми давно хотіли попрацювати разом з Володимиром Володимировичем. Одного разу він уже пропонував мені велику жіночу роль, але тоді не склалося. А зараз виникла нова історія. Бортко говорить, що мій тато для нього як талісман, адже він і в «Ідіоті» грав невелику, але яскраву роль, і в «Тарасі Бульбі». А тут так вийшло, що ми з ним працюємо в тандемі. Я цьому дуже рада, адже тепер ніхто не скаже під час перегляду фільму, що батько і донька не схожі (Єлизавета грає дочка персонажа Боярського — князя Кантеміра. — Ред.).

— І яке ж працювати з татом? Батьки, як правило, найсуворіші критики …

— Тато ніколи на майданчику не робить мені зауваження, не намагається займатися моралями або щось підказувати. Він займається своєю справою, я — своїм. Він знає: я прекрасно розумію, чого хочу, у нас є спільний змову з режисером. Знає, що вдома я відповідально займаюся роллю і здійснюю те, що мною задумано. Те ж саме і в нього. І на чуже простір ми один до одного не залазити. На майданчику ми партнери, колеги. Інша справа, що вдома можемо обговорювати сам процес зйомок, історію, персонажів.

— У дітей відомих акторів завжди присутній комплекс суперництва. Чи намагаєтеся ви внутрішньо довести батькам, що чогось варті як актриса?

— По-моєму, це було на самому початку. Момент вступу до вузу був для мене досить складним. Важко було перебороти громадську думку і довести, що я поступаю на таких же пташиних правах, як всі інші абітурієнти, ніж за неймовірним блату. Але слава Богу, в театральному інституті нікого не обдуриш. Якщо в багатьох можна дати хабар і вчинити, то тут все в наявності. Але все одно я чула кулуарні розмови абітурієнтів, мені було дуже неприємно, доводилося долати це. Може бути, за рахунок цього, до речі, і вчинила. Я виконувала подвійну норму: коли давали одне завдання, я виконувала одразу два. Мені хотілося зробити більше, ніж треба. Це стало доброю звичкою. Власне, тому я приїжджаю на подібні проби з іншого міста, які тривають всього 30 хвилин.

— Ваша мама Лариса Луппіан теж актриса, все життя присвятила дітям, чоловікові, так і не зробивши велику акторську кар’єру. Ви б так змогли?

— Тут дещо інша ситуація. У мами просто не склалося з кіно … не знаю … в силу певних причин: їй ніхто не підказував, на відміну від мене, як треба пробиватися. Просто не сталося. А в театрі мама завжди була зайнята дуже сильно. І до цих пір в Театрі Ленсовета у неї дуже багато вистав. Мама встигала і працювати, і бути з нами, зі мною і братом Сергієм. В ідеалі мені б хотілося, щоб я була схожа на маму в цьому сенсі. Якщо я буду такою ж божевільною мамою, як моя, можливо, у мене теж трапиться переворот і я відмовлюся від роботи на користь дітей. Але зараз мені це складно уявити. В ідеалі я б хотіла все поєднувати.

— Ваш чоловік Максим Матвєєв теж актор. Вам це допомагає у подружніх стосунках, враховуючи, що ви самі з акторської середовища і звикли, що вдома обговорюються робочі моменти? Або набридло вже завжди говорити про роботу?

— Я думаю, це цілком природно, що творчі люди зустрічають своїх супутників серед творчих людей. Навпаки, є загальна сфера інтересів. Коли ми всі будинки збираємося, то одні і ті ж теми мусуються: театр, кіно, опера, балет, виставки, прем’єри. Мені здається, що знайти спільні теми для розмов з фінансистом, хірургом чи навіть спортсменом мені б було набагато складніше. Коли я в колі людей, які займаються кіно чи театром, ми говоримо на одній мові.

— Жовта преса дістає? Прочитала тут, що ви знову вагітні …

— Так, от саме, що знову. Іноді в мене виникає бажання принести гранату і кинути її у вікно якого-небудь жовтого видавництва. А взагалі з часом навчилася ніяк до цього не ставитися, тому що, якщо кожен раз переживати, можна зійти з розуму. Якщо зібрати всі повідомлення жовтої преси, то виходить, що я не просто нечесна і непорядна дівчина, а справжнє чудовисько: страшне, жахливе, невиховані, грубе бидло. Не давати приводу? Та я і так не даю. Я людина досить консервативних поглядів, та й взагалі або знімаюся, або репетирую в театрі, або сиджу вдома, і, звичайно, всі ці публікації для мене неприємні й дивні.

— Ваше молоде покоління прийнято критикувати і навіть «серіальним» називати. Чи не прикро?

— Я вважаю, що у нас багато молодих хороших артистів. Взагалі я дуже не люблю ці розмови, але навіть мій тато іноді говорить, що, мовляв, хорошого кіно в нас ніколи не буде, таких артистів, як раніше, вже не народиться. Я не сперечаюся. Звичайно, ніколи не буде такого фільму, як, скажімо, «Діамантова рука». Просто тому, що настав інший час. Не треба говорити, що наше покоління безнадійно, тому що нам ще зніматися і зніматися, жити і жити. Інакше це вже прирікає нас: мовляв, ви безнадійні, можете вже нічого й не робити. Тим більше я зараз бачу, що в нашому кіно, нехай воно гірше … хоча ні, воно не гірше, воно просто інше … зовсім дорослим артистам важче зніматися. Я дуже люблю фільм «Чисте небо» з Євгеном Урбанським. Ніна Дробишева чудово грає, і в мене весь час на одному моменті клубок у горлі. Повертається її чоловік, він був у полоні, його виключили з партії, він йде нетверезий, вона відкидається і притуляє долоню до обличчя, а потім різко припадає до стіни і ридає. Я на цьому моменті завжди реву. Але я розумію, що якщо я зараз так зіграю, то режисер зупинить камеру і скаже: «Що з тобою? Ти взагалі в своєму розумі? Що ти робиш? »

— У Росії ви знімалися у кращих режисерів, з кращими партнерами. А в Голлівуді хотіли б зніматися?

— Безумовно, дуже хочеться! У мене був єдиний досвід роботи із західними колегами — з німцями. У нас цей фільм був переведений як «Бункер», про останні дні життя Гітлера. Крім зйомок у Петербурзі, у мене було два знімальні дні в Мюнхені. Ось де я занурилася в атмосферу абсолютно інший знімального майданчика! Якщо написано, що в 9.53 у тебе грим, а в 10.08 тебе забирають на знімальний майданчик, так і відбувається. Думаю, попрацювати з англійцями чи американцями було б не менш цікаво.

— До речі, про пунктуальність. Уявіть, що перед виходом з дому на важливу зустріч у вас залишається 15 хвилин, а ви тільки прокинулися. Що будете робити?

— (Сміється.) У мене так зазвичай і буває. Звичайно, якщо дуже важлива зустріч, я її ніколи не просплю. А так у житті допомагає те, що я намагаюся взагалі не фарбуватися. Зараз у мене був період, коли ми репетирували в Малому драматичному театрі прем’єру — «Три сестри», постійні прогони були в гримі, а паралельно — зйомки, фотосесії до прем’єри фільму «Не скажу» … Мені іноді хотілося просто зняти особу і випрати його в пральній машинці. Так що в житті намагаюся не фарбуватися, тому для мене 15 хвилин на збори — саме те.

По материалам http://vkurse.vkontakte.ru/?mid=2873527#/article/3423955/

Понравилась статья? Поделиться с друзьями:
Добавить комментарий

;-) :| :x :twisted: :smile: :shock: :sad: :roll: :razz: :oops: :o :mrgreen: :lol: :idea: :grin: :evil: :cry: :cool: :arrow: :???: :?: :!:

Adblock detector