Людська мова. Мистецтво говорити.

Людська мова відрізняється різноманіттям форм. Кожен, хто вивчає іноземну мову, переконується в цьому на першому ж занятті. Якщо в німецькій мові прикметник ставиться перед іменником (roterBall-«червоний м’яч»), то у французькому, як правило, слідує за ним (ballon rouge — «м’яч червоний»). А в деяких мовах прикметників немає взагалі. Наприклад, у мові хакальтек з родини мов майя замість прикметників використовуються особливі дієслова: там кажуть не «кінь білий», а «кінь біліє».

У ірокезького мовою кайюга дієслова в поєднанні з доповненням використовують навіть для позначення понять, які в європейських мовах передаються іменниками. Наприклад, словосполучення «він мій батько» перекладається на цю мову фразою, яка дослівно означає «він батьківства мені». Зате в мові індіанців навахо дієслову притаманні граматичні форми, які дозволяють з доскональної точністю передавати властивості підлягає. Скажімо, дієслово sela у точному перекладі з мови навахо означає «я, довгий і тонкий, лежу на землі, розтягнувшись як мотузка». 

Саме поглиблене вивчення мов американських індіанців підштовхнуло дослідників Бенджаміна Уорфа і Едварда Сепіра до створення «теорії лінгвістичної відносності». Із цієї теорії випливає, що потенціал відмінностей між мовами безмежний. Таке зачаровує мовне розмаїття могло б порадувати лінгвістів, якби не одне «але». Як вчені, вони бачать своє завдання в тому, щоб виявити закономірності, єдині для всіх мовних форм.

Виробити «універсальну граматику» всіх мов світу — така мета відомого американського лінгвіста Ноама Хомського. Цей учений та його послідовники спираються на результати порівняльного дослідження мов — головним чином креольських прислівників, поширених на Гаваях, в Карибському басейні і Західній Африці. Ці прислівники, що зародилися в середовищі нащадків переселенців, помітно різняться за словниковим складом, оскільки вони засновані на лексиці, запозиченої з різних мов. Наприклад, словниковий запас ямайського креольської мови сформувався під впливом англійської, а лексичний склад кріуло, мови жителів Островів Зеленого Мису, — під впливом португальської.

Граматичні системи цих мов самобутні. Але тим не менш у них є багато спільного. Незважаючи на значне географічне віддалення ареалів поширення різних креольських мов, у них склалися подібні граматичні форми. А це вказує на те, що кожна людина володіє вродженим знанням «універсальної граматики».

Ядром універсальної граматики Хомський вважає так звану «рекурсію» — алгоритм, завдяки якому в одну синтаксичну конструкцію вбудовується інша, причому ця вбудована конструкція може відтворюватися до безкінечності. Прикладом рекурсії може служити ланцюжок придаткових пропозицій, з’єднаних відносним займенником: «Кішка, яка ловить мишку, яка їсть сир». На думку Хомського, будь-яку мову світу дозволяє підкріплювати одну інформацію посиланням на іншу, а здатність вибудовувати таку систему посилань є відмінною рисою людини.

Лінгвіст Деніел Еверетт, колишній учень Хомського, оскаржує цю ідею, стверджуючи, що його спостереження за південноамериканськими індіанцями бенкетах свідчать про зворотне (див. статтю на стор 72). Крапка в цій суперечці ще не поставлено. Але факт залишається фактом: сьогодні навряд чи знайдеться хоч одне правило нашої шкільної граматики, яке не було б порушено в якому-небудь «екзотичному» мовою.

Ми звикли, що діючий суб’єкт позначається іменником у називному відмінку, а об’єкт його впливу — іменником у знахідному відмінку. Проте в так званих «ергатівний» мовах це правило не действует.В класичному арабському мові вибір тимчасової форми дієслова при описі дії залежить не від того, що ця дія хронологічно відноситься до минулого або майбутнього, а передусім від ступеня причетності до нього самого оповідача і значення , яке надається описуваному події. За таким же принципом в англійській мові відмінність між діями підкреслюється шляхом протиставлення дієслова в основній формі та причастя з суфіксом-ing. Наприклад, фраза «коли я читав, пролунав дзвінок у двері» виглядає по-англійськи так: While I was reading (фонова інформація), the doorbell rang (основна інформація).

Хоча немає жодної граматичної чи смислової категорії, яка була б представлена ​​у всіх мовах світу, більшість мов все ж вкладається в рамки формули «якщо є А, то має бути й Б». Якщо в мові є споконвічне слово для позначення синього кольору, то в ньому має бути і слово для позначення червоного кольору. Втім, у деяких мовах колірний спектр підрозділяється зовсім не так, як це прийнято в європейських мовах. Наприклад, в папуаські мови берінмо слова «нол» і «злодій» позначають відтінки кольору, які варіюються в діапазоні від синьо-зеленого до оранжево-жовтого. По всій видимості, ці нюанси точно відображають різницю в кольорі свіжої та зблякле листя. Так що відрізнити синій колір від зеленого представникам народу берінмо важко. Користуючись формулою «якщо — то», лінгвісти можуть передбачати і певні структурні особливості мови. Візьмемо, наприклад правила наголосу. У назві фінської столиці Хельсінкі недосвідчена людина може помилково поставити наголос не на перший, а на другий склад. Спеціаліст по типології мов, навіть не знає фінського, ніколи не допустив би такої помилки. Йому відомо, що фінський — це так званий агглюнітатівний мову. У таких мовах, до числа яких належить і турецький, всі граматичні елементи вишиковуються в ланцюжок після незмінного змістостворюючого кореня, тому вкрай важливо відзначати наголосом початок кожного слова в реченні.

А ось латинь — це Фузія. Якщо в агглюнітатівних мовах обличчя і час дієслова позначаються окремими, збудованими в ряд граматичними елементами, то в латинському дієслові ато («я люблю») вказівку на першу особу і даний час вміщується в одному закінчення «о». На відміну від Фузія, в «ізолюючих» мовах, наприклад у китайському, для передачі кожного граматичного нюансу служить окреме слово. Інакше йде справа в «полісінтетіческіх» мовами, скажімо, в западногренлад-ському діалекті, на якому фраза «ти ж не можеш весь час прикидатися, що нічого не чуєш» представляє собою єдиний словесний блок: Tusaa-nngit-suusaar-tuaannar-sinnaa- nngi-vip-putit.

Незважаючи на всі типологічні відмінності між мовами, для них характерна одна загальна тенденція. Якщо простежити за всією історією розвитку будь-якої мови, то не можна не помітити, що він неухильно змінюється, переходячи з однієї категорії в іншу.

Італійці говорять due espressi («два еспресо-зі») у множині, а німці, швидше, скажуть zweiKaffee («дві кави») без закінчення множини s.

За правилами китайської мови, між числівником та іменником обов’язково має стояти спеціальне «рахункове слово», яке можна перекласти як «штука». По-китай-скі говорять не «два людини», а «дві штуки людей». У більшості європейських мов теж використовуються подібні лічильні слова, але тільки не стосовно до людей, а при вказуванні кількості тварин («дві голови худоби»).

До речі, тварини теж вміють спілкуватися між собою на своєму особливому мовою. Але чому ж тоді в «мові» тварин немає граматики? Чому жодна інша жива істота на Землі не здатна говорити так, як людина: Швидше за все, це пов’язано з однією-єдиною особливістю людської мови, яка відрізняє його від всіх інших форм комунікації. У цій особливості і криється ключ до розуміння сутності человеческойречі. Ще багато століть тому філософи мови відкрили, що по суті словесна форма комунікації представляє собою систему символів, які довільно ототожнюються з позначаються ними поняттями. Отже, ніякої закономірного зв’язку між словом і об’єктом, який воно символізує, в людській мові немає. На слух слова в переважній більшості не асоціюються безпосередньо з реаліями, які вони позначають.

У всіх людських мовах, зрозуміло, зустрічаються звуконаслідувальні слова, що імітують позначаються ними звуки або відчуття. Але найчастіше звучання слова не має нічого спільного з реальним явищем, яке воно відображає. Та це й неможливо. Як передати шляхом звуконаслідування такі поняття, як «нога», «електромеханіка» або «щастя»? Люди можуть абсолютно довільно використовувати будь-які звуки для позначення яких завгодно понять або придумувати нові звуки. Ось чому так складно, а часом і неможливо зрозуміти, що має на увазі людина, що говорить на невідомому нам мовою. Будь-який звук може означати все що завгодно. Слова — це лише символи. Зв’язок між символом і його конкретним значенням обумовлена ​​культурними засадами нашого суспільства. У процесі навчання рідної мови слова настільки міцно зв’язуються в нашій свідомості з їх смисловим навантаженням, що потім ми все життя сприймаємо їх так, немов вони тотожні позначається їм поняттями, хоча це не відповідає дійсності. Ми стаки готовністю довіряємося мовним умовностям, що вони не тільки керують нами в усіх сферах реального життя, але і захоплюють нас в уявні світи. Найяскравіше це ілюструє роман Джона Рональда Руела Толкієна «Володар кілець». По всьому світу було розкуплені в цілому 120

мільйонів примірників цього класичного зразка жанру «фентезі». Японські, канадські і південноафриканські читачі занурюються разом з автором у світ «ельфійського мови». А адже ця мова — всього лише вигадка Дж. Р. Р. Толкієна, хоча і дуже витончений.

У системі комунікації тварин немає такої неймовірної свободи вираження. Гавкіт собаки і нявкання кішки — це не символи, а неконтрольовані реакції, свого роду симптоми, на зразок стогонів, які видає людина, коли їй боляче. Не став винятком і так званий «бджолиний ЧОМУ НІ ЄДИНОГО МОВИ?

мова »- своєрідний та-Мова теж підпорядковується за-нець, за допомогою якого конам еволюції. Тому в медоносні бджоли обща-будь-якій мові завжди відбува-ються між собою. Всі ці ходять окремі відхи-сигнали нерозривно связа-ня від норми і виникають ни на генетичному рівні аномалії, зіставні з з передачею інформації про біологічними мутації-місцезнаходження вияв-ями. Поки носії мови женного джерела їжі. підтримують достатній-Бджоли ніколи б не нача-но тісні контакти, чи ці використовувати ті ж дві-випадкові відхилення від вання для повідомлення про по-мовної норми не грають році на тій підставі, що суттєвої ролі. Але ес-так робить сама популяр-лі від спільності носіїв ва бджола у вулику і тепер мови відколюється якась це модно. то група, наприклад, в ре-

На комунікацію спо-док міграції, то, як собни нетільки тварини, правило, за цим слідує а й рослини. Навіть ма-і мовне розмежування, ни обмінюються сигналу-Так колись сталося ми, а молекули передають поділ на ісландський організму інформацію. і норвезький мови. А при Тому молекулу ДНК, від-тісних мовних контактах віча за спадковими-між різними народами, ність, образно називають навпаки, відбувається ас-носієм «генетичного сіміляція навіть тих язи-коду». Але все це не мова і ков, які не назвеш тим більше не грамматічес-близькородинними. На-кая система. У граммат-приклад, в епоху розквіту ке використовуються знаки, в Ганзейського союзу норвежс-яких закодована не кий мова сильно зблизився інформація, а сама мова. з нижньонімецькі. У наш Нічого подібного немає в час всі мови випробовується-системі комунікації жи-ють на собі сильний вплив Вотня, рослин і машин. англійської, який став Мова — це специфічна мовою міжнародного людська форма пере-спілкування, дачі інформації. Його суть полягає у довільній, «штучної» зв’язки між символом і реалією, які він позначає. Ось чому завдяки винаходу символів людина ще й зумів вийти за межі «природної даності» і перетворити світ. І потім за допомогою символічної комунікації можна знайти спільну мову навіть у тому випадку, коли здається, що нас розділяє прірва. Наприклад, навіть колосальні розбіжності між азіатськими і європейськими мовами не можуть стати непереборною перешкодою для доброго перекладача.

Втім, мовою можна і зловживати, споруджуючи штучні перешкоди. Будь-яка людина, яка навчилася користуватися безроздільної свободою, яку дає мову, здатен і брехати. Але осягнути людський язик може лише той, хто готовий не загострювати увагу на розбіжностях, а долати все те, що перешкоджає взаєморозумінню.

За матеріалами журналу «GEO» липня 2010

 

Понравилась статья? Поделиться с друзьями:
Добавить комментарий

;-) :| :x :twisted: :smile: :shock: :sad: :roll: :razz: :oops: :o :mrgreen: :lol: :idea: :grin: :evil: :cry: :cool: :arrow: :???: :?: :!:

Adblock detector