Мон-Сен-Мішель у Франції.

Для Франції ця гора, що височіє над водами Ла-Маншу, — те ж, що піраміди для Єгипту. У наші дні морські хвилі б’ються об скелі Мон-Сен-Мішеля лише зрідка. Через втручання людини морі обміліло і гора велику частину часу оточена мулом. Зате на острів хлинув потік дозвільних туристів. Щоб Мон-Сен-Мішель знову знайшов свою духовну силу, що живить тисячі паломників, проблеми острова необхідно вирішити у що б то не стало.

 

 

Я їду на велосипеді До гори архангела Михайла, намагаючись крутити педалі як можна повільніше. Перш ніж пересісти на велосипед, я проїхав 250 кілометрів на автомобілі, добираючись сюди з Парижа. У останньої бензоколонки самотній паломник порадив мені: «Далі йдіть пішки. Або візьміть коня. До гори архангела Михайла потрібно наближатися неквапом. Тільки так ви відчуєте магічну силу цього місця ».

Він мав рацію. Мон-Сен-Мі-шель вже здалеку вражає своєю могутньою красою. Кам’янистий острів розташований у водах Ла-Маншу, в кілометрі від узбережжя Нормандії. На вершині скелі громадяться село, монастир, храм і цитадель, надаючи величному острову деяку помпезність. З відстані семи кілометрів цей ансамбль чимось схожий на весільний торт або на екстравагантну капелюх від Діора, нахлобученную на горизонт.

Весняний день видався погожим. Стежка, якою я качусь на велосипеді, петляє уздовж річки Куенон. Вона відділяє Нормандію від Бретані, пропонуючи погляду пейзажі в дусі Моне, Піссарро і інших імпресіоністів, які увічнили види північного узбережжя Франції.

Під’їхавши до новенької греблі у гирла Куенона, гальмую. Нарешті-то ніщо не відволікає мене від споглядання Дива — так французи називають Мон-Сен-Мішель. Чудо складається з двох «поверхів». Перший «поверх» — гранітна скеля заввишки 80 метрів і діаметром 950 метрів в основі-створений природою понад 20 мільйонів років тому.

Другий рукотворний: крихітна село (перша згадка про неї датується восьмим століттям), абатство з кріпосними стінами, вежами і аркбутанами і храм (основний час побудови — XI-XIII століття). З церковної дзвіниці позолочений архангел Михайло урочисто простягає до неба свій меч — його вістря виблискує на висоті 157 метрів над морем.

Колись Чудо виробляло особливо приголомшуюче враження поблизу. Середньовічні паломники вважали цей острів Райським Єрусалимом, краєм світу, за яким відкриваються над водою небесні ворота. Дістатися до фортеці вбрід паломники могли тільки під час відливу. Це було небезпечне заняття: багато гинули в хитких пісках або тонули, заскочені припливом.

Але потім людина, як зазвичай, не пропустив нагоди втрутитися у справи природи. За кілька століть значна частина бухти була осушена під ріллі й пасовища. На «солоних луках» стали щипати травичку вівці, прославивши регіон знатнішим, поряд з сиром камамбер і кальвадосом, м’ясним делікатесом.

Відвойовані у моря поля і луки скоротили відстань між Мон-Сен-Мішелем і сушею. А в 1880 році скелястий острів пов’язали з материком дамбою, що діє донині. З тих пір місцеві жителі та паломники добираються до абатства, навіть не замочивши ніг. Але дамба порушила природний режим омивання скелі, і почалося стрімке обміління.

Втім, у просторій бухті Мон-Сен-Мішеля спостерігаються потужні по амплітуді припливи і відливи в Європі: рівень води змінюється на 15 метрів. Це не означає, що вода накочує і відступає різко, потужним плином несучи підхоплені маси мулу і піску. Зовсім ні. Морське дно поблизу узбережжя виключно пологе, і при відливі море відступає поступово — але зате майже на 15 кілометрів. Звідси і рекордні коливання рівня води.

Щоб сьогодні Мон-Сен-Мі-шель постав перед вами островом, потрібно приурочити свій візит до часу сильного припливу: у році залишилося всього близько 50 днів, коли гора архангела Михайла повністю оточена водою.

«Якщо зараз не вжити рішучих дій, то через 30 років гора остаточно« перенала — каже місцевий інженер Франсуа-Ксав’є Бо-ленкур. З 2004 року він керує проектом «Відновлення морського вигляду Мон-Сен-Мішеля», який покликаний виправити помилки минулого. Вартість проекту — приблизно 200 мільйонів євро. Невелику частину цієї суми, 21 мільйон євро, виділить Європейський союз. Інші кошти повинні знайти уряд Франції, регіони Нормандія і Бретань і відповідні департаменти і комуни. «Не така вже це фантастична сума — стільки ж коштує будівництво нового стадіону або 40 кілометрів швидкісного пояснює Боленкур.

«Спасіння Гори» — дуже популярна тема у Франції. Ще Віктор Гюго писав, що «Мон-Сен-Мішель для Франції — те ж, що піраміди для Єгипту».

Півтора з гаком століття тому, у 2007 році, Ніколя Саркозі буквально через пару годин після того, як став кандидатом у президенти від партії «Союз за народний рух», вирушив у Мон-Сен-Мішель у супроводі ескорту журналістів поклонитися «символу вічної Франції» .

Такого роду заяви не могли не бути почуті. Заради порятунку національного символу в гирлі річки Куенон в 2009 році спорудили водопідіймальну греблю. У спеціальному басейні накопичується вода, яка під час припливу спрямовується вгору по річці. А під час відливу шлюз греблі відкривають і вода поступово очищає оголена морське дно від скупчилися відкладень.

Другий рятівної мірою повинен стати знос дамби. У 2014 році її збираються замінити пішохідним мостом на палях, вирішивши тим самим відразу дві проблеми. По-перше, води Куенона знову будуть безперешкодно омивати підставу скелі, звільняючи його від відкладень. На думку інженера Боленкура, за десять років бухта стане глибше на 70 сантиметрів. А вже в 2015-му Мон-Сен-Мішель буде повністю оточений водою 150 днів в році.

По-друге, зникнуть автомобілі, для яких сьогодні у самого підніжжя кріпосних стін виділено 15 гектарів асфальтової паркування. Починаючи з 2012 року відвідувачам доведеться залишати свої машини на материку, у двох з половиною кілометрах від гори. Від паркування туристам доведеться спочатку йти пішки до греблі Куенона. Звідти маршрутні автобуси доставлятимуть їх до пішохідного мосту. Після того як вони перейдуть міст, за їх плечима залишиться 1,3 кілометра пішого шляху, а з урахуванням зворотної дороги відвідувачам абатства доведеться пройти пішки понад 2,5 кілометра.

Критики проекту вважають, що це абсолютно неприйнятно. Туристи адже врешті-решт — не прочани! І саме за рахунок туристів, а не паломників, живе місцева економіка. Мон-Сен-Мішель щорічно відвідують близько трьох мільйонів чоловік. Це третє за популярністю місце у Франції, після Парижа та Версалю. І лише третина відвідувачів беруть на себе працю піднятися на вершину скелі. Інші вважають за краще прогулюватися внизу, серед кафе та сувенірних лавок. Не відлякають чи нововведення частина цієї клієнтури?

Відлякають напевно. Але Франція віддала перевагу високі матерії потребам масового туризму. Втім, це не віщує швидкого перетворення Мон-Сен-Мішеля в те, чим він був колись, — на оплот віри. Черницям і ченцям абатства навряд чи повернуть колишні спокій і тишу, такі необхідні для самоспоглядання.

Протягом усієї своєї історії Мон-Сен-Мішель служив самим різним інтересам. Сьогоднішній вигляд гори архангела Михаїла — результат багаторазових перепланувань, руйнувань, розгулу стихій, пожеж, людських помилок і подвигів. Це культова споруда має і величезне світське значення.

Тут не лише молилися, але і билися, і задумували змови. Близько 1420 року, в розпал Столітньої війни, абатство хотів здати осаждавшим острів англійцям сам настоятель. Однак 119 лицарям, які захищали фортецю, все одно вдалося її відстояти. З тих пір вдячні французи називають святого Михайла своїм небесним покровителем.

Велика французька революція, не надто жалувала святих, 1793 року перетворила бенедиктинське абатство на державну в’язницю, яку називали «Бастилією на морі». Тільки з 1820-Г0 по 1830 рік у переповненій в’язниці померли 457 ув’язнених. Віктор Гюго, інспектував Мон-Сен-Мішель в 1836 році за дорученням державного бюро охорони пам’яток, з жахом вигукнув: «Коли ж у Франції нарешті зрозуміють, що бувають святі споруди?» Зрозуміли тільки в 1874 році. Тоді Франція все-таки включила фортеця в число охоронюваних об’єктів і приступила до її реставрації. З 1979 року Мон-Сен-Мішель значиться у Списку всесвітньої спадщини ЮНЕСКО. Причому відноситься до числа небагатьох об’єктів, представлених відразу в двох номінаціях: до «всесвітньої культурної спадщини» зараховані фортеця з абатством і розташована під ними село. А бухта названа «всесвітнім природною спадщиною».

Правда, в лютому 2011 року розгорілися дебати навколо планованої установки в околицях острова вітрогенераторів. Поблизу Мон-Сен-Мішеля передбачається розмістити цілий парк турбін висотою до 150 метрів. Секретаріат ЮНЕСКО загрожує у відповідь анулювати титул. Перші вітряні установки повинні з’явитися в комуні Аргуж, всього в 19 кілометрах від Дива. Мешканці фортеці обурені спотворення історичної спадщини.

Такий же гріх — на совісті колишніх будівельників. «В оточенні парковок Мон-Сен-Мішель повертається спиною до своєї історії та духовному призначенню», обурюється Боленкур. Термін «духовний» тут навряд чи варто розуміти в релігійному сенсі. Мова, скоріше, про вічне прагнення людей до пізнання.

Багатьох тягне в Мон-Сен-Мі-шель якась магічна сила. 42-річний Сільвер Гарді — з їхнього числа. Він — тутешній гід-провідник Сьогодні я його єдиний клієнт. Ми блукаємо по широких просторах Мон-Сен-Міші-ля, Сільвер розповідає про чудеса, а я терпляче слухаю. Чудеса в основному історичні, пов’язані з ім’ям святого Михайла. На початку XIV століття натовпу молоденьких пастухів з заходу Франції кинулися в Мон-Сен-Мішель: всі вони запевняли, що чули поклик архангела. Діставшись до бухти, вони повинні були ще подолати звільнену відливом берегову смугу. Бухта під час відливу символізувала в їх очах Червоне море, розступився волею Господа перед синами Ізраілі-лівими. Але не всім вдавалося досягти гори. Тільки в 1318 році в бухті потонули 18 паломників, ще 12 людей загинули в хитких пісках. А тих 13 юнаків, які все ж таки досягли острова, затоптав натовп віруючих.

З 1457 року, коли закінчилася Столітня війна і подорожувати стало простіше, паломництво до святого Михайлу стало масовим. Тисячі дітей стікалися по «райським стежках» до Мон-Сен-Мі-шелю. Ніщо не могло їх утримати — ні благання матерів, ні власний страх перед розбійниками. До цього дня історики ламають голову над тією загадковою хвилею дитячого паломництва. Повинно бути, перед покликом архангела і справді було не встояти.

«Мені було вісім, коли я вперше почув його — вимовляє раптом Сільвер.

Я ніяково відводжу погляд. Адже він жартує? Схоже, що ні: «Ми жили на березі Луари, в 180 кілометрах від гори. У той рік мої батьки вирішили провести відпустку в Нормандії. При першому ж погляді на Мон-Сен-Мішель мною опанувало відчуття дежавю: я ніби знав це місце все своє життя.

З тих пір Сільвер не упускав жодної можливості відправитися в Мон-Сен-Мішель — то на мопеді, то автостопом без гроша в кишені. Подорослішавши, він вирішив стати водієм-дальнобійником, що курсує між Францією і Англією, щоб регулярно проїжджати повз священної гори. Коли Сілверові і цього здалося мало, він перебрався з дружиною і дітьми в бухту і став екскурсоводом. Тепер він нарешті відчуває себе паломником, що дістався до своєї мети.

КОМУ НАЛЕЖИТЬ СВЯТИНЯ?

Дзвін заглушає розмови. Сторож з величезною в’язкою ключів у руці відтісняє туристів з храму. Далі в програмі огляду — хрестовий хід, трапезна, скрипторій. .. Але дехто з туристів хоче залишитися і поспостерігати за ченцями. Одягнені в білий одяг, вони беззвучно моляться в очікуванні вечірньої меси. «Прийшов час віри, держава повинна вийти», — застерігає відвідувачів сторож. Як тільки за туристами закриваються двері, готична церква оголошується ревним співом.

Брати і сестри абатства Мон-Сен-Мішель перебувають у подвійному становищі. З одного боку, орден «Єрусалимське братство», до якого вони належать, свідомо шукає контакту з мирянами. З іншого — мешканцям монастиря не вистачає моментів повного усамітнення.

Тому відносини з французькою державою, що володіє святинею, у них аж ніяк не безхмарні. На думку ченців, абатство надто потурає туризму. Держава, в свою чергу, прагне обмежити релігійне присутність монастиря.

Століттями в Мон-Сен-Мішеля жили бенедиктинці. Тепер їх змінила єрусалимська громада, заснована в 1970-х, яка всіляко демонструє відкритість світському світу. Мон-Сен-Мішель представляє для ордена природний інтерес. «Тут ми молимося з тими і за тих, хто до нас заходить», — говорить благочестивий брат. Він без жодного збентеження реагує на закид у надмірному завзятті, яке виявляє часом братія монастиря. Під час молебню ченці на очах у всіх падають ниць на холодну підлогу. Або розміщують в інтернеті відеоролик з проханням про пожертвування, щоб купити в селі будиночок для паломників.

«Мон-Сен-Мішель живий, поки тут моляться віруючі», — упевнений і колишній старший пастор бенедиктинців, а нині настоятель місцевої церкви Андре Фурньє. Відвідувачі, схоже, підтверджують його слова: вони все частіше беруть участь в службах.

Сьогоднішні паломники щодня зливаються з групами туристів, які вивантажуються з автобусів біля пляжу Дружині або в містечку Бек д’Анден: звідси охочі можуть відправитися в абатство пішки. Це — одна з ініціатив культурного об’єднання «Шляхи Мон-Сен-Міші-завдяки його зусиллям загальнодоступними стали майже 1650 кілометрів пішохідних паломницьких маршрутів з великих міст Франції на цей острів.

Керуючий абатством Ніко-ля Сімань — переконаний антиклерікал. Але й він зачарований цим місцем. «Мон-Сен-Мішель завжди жив в ногу з часом: апокаліп-тично в XI столітті, романтично — у XIX столітті. У минулому столітті частиною цього життя став міжнародний туризм. А сьогодні я відчуваю зміцнення духовності.

За матеріалами «GEO»

Понравилась статья? Поделиться с друзьями:
Добавить комментарий

;-) :| :x :twisted: :smile: :shock: :sad: :roll: :razz: :oops: :o :mrgreen: :lol: :idea: :grin: :evil: :cry: :cool: :arrow: :???: :?: :!: