Сергій Жуков Вконтакте (Руки вверх) — інтерв’ю журналу «У курсі».

Жуков — людина майже легендарний, оскільки для багатьох кумир дитинства, так і залишився автором пісень «Крихітка Моя» та «Студент». Не кожен знає про інший бік життя вокаліста «Руки вгору» — його продюсерської та літературної кар’єрі. Будучи співавтором нашої спільної книги «Зорепад: Похорон шоу-бізнесу », я не посоромився распросили Сергія про його життя і плани на майбутнє. (Http://vkontakte.ru/id1756972 — справжня сторінка Сергія Жукова)

Раз вже ми журнал «ВКонтакте», перше питання: як часто ти сидиш на сайті?

 Відразу скажу, нечасто. По-перше, у мене банально немає часу, тому що іноді потрібно об’їхати за день п’ять-шість, а то й десять різних місць. Користуватися Інтернетом «по дорозі» я не вмію. Ти сам уяви: Їдеш в машині, спілкуєшся, припустимо, з продюсером, а тут ще «До онтакти». Звичайно, для шанувальників своїх я намагаюся виділяти час. У мене є блог на Mail.Ru, не раз ставав самим популярним серед читачів, на його сторінках я влаштовую розіграші та конкурси. Але в цілому я вважаю, що відхід артистів в Інтернет — це … не є добре. Артист повинен бути живим.

 

 У сенсі?

 Ну от сам уяви собі таку картину. У 1990-ті роки ми їздили на гастролі. Приїжджали з Москви куди-небудь до Астрахані або Новгород, а там шанувальниці. Всі рвуться за куліси, хочуть автографи, сфотографуватися. Після концерту приїжджали в готель — і там натовп фанаток, а ми втомлені, природно, з усіма часу спілкуватися немає. Але хто-то просочується — знову даємо автографи, з ким-то фотографуємося, з ким-то навіть сидимо разом. Ось це життя, та. Я не хочу сказати, що зараз такого з нами не відбувається, але в Інтернеті немає живого спілкування з фанатами. Артист повинен запалювати, як Бон Джові який-небудь. А сидіти за стінкою, спілкуватися з шанувальниками через мережу — це не формат «Руки Вверх», ми завжди були народними.

 

 Як, до речі, нині справи з гастролями?

 Можеш глянути на моє червневе розклад. Воно практично повністю забито. Або ти хочеш запитати, запрошують чи нас куди? Та постійно. Зараз, звичайно, менше стали запрошувати, ніж раніше, але я не можу сказати, що мені погано. У мене десять концертів на місяць, а тридцять я сам уже не потягну. Тут ще проблема в тому, що аудиторія поступово йде з концертів в клуби.

 

 Я пам’ятаю, ти говорив про це в передачі «НТВшнікі». Чому ти так вважаєш?

 Тенденція є: люди зараз більше хочуть тусуватися, ніж просто слухати. Це така культура. Справа не в гламурі або форматах, які просувають продюсери, просто аудиторія змінюється. Поки ми сидимо тут такі розумні, один діджей може вести за собою величезний натовп народу, хоча хто він? У нього ні продакшну, ні піару, ні тямущих ЗМІ. Я цю хвилю давно вже зрозумів, у мене є свої клубні проекти. Наприклад, Opium Project, які як раз виступають в клубній середовищі. Потрібно випереджати моду і задавати тренди, але не втрачаючи себе.

 Остання фраза — це Сергій Жуков сьогодні? Життєвий девіз?

 Ну якось так. Можеш написати про це.

 

 Не дуже хочеться задавати питання, але читачі цікавляться. Що у вас із Потєхіним? Які зараз стосунки? Група розпалася?

 Ми не розпадалися, це хто взагалі придумав? Конфлікт, який роздмухують в ЗМІ, насправді, висмоктаний з пальця. У нас іноді аудиторія плутає важливі речі. Наприклад, Backstreet Boys — чотири хлопці, продюсерський проект. А ось Garbage — це теж група, але у неї є особа, Ширлі Менсон, його партнерів, скажімо, Дюка Еріксона мало хто знає. «Руки Вверх» завжди були командою з гарними внутрішніми відносинами. Але «Руки Вверх» та Сергій Жуков — це один артист, або, кажучи мовою бізнесу, один бренд. У якийсь момент наші шляхи з Потєхіним розійшлися, і те, що він їздить зараз по гастролях з лейблом «Руки Вверх» і кличе на підспівках якихось вокалістів, — це форс-мажор якийсь.

 

 Серьога, а що ти думаєш з приводу нелегальних скачувань музики в Інтернеті?

 Ситуація спірна, але зміст однозначний. Артисти — це не Мати Тереза, вони повинні заробляти. Може, почувши це від Жукова, зараз хтось скаже: «У нього грошей кури не клюють, він пафосний продюсер». Але давайте поглянемо на ситуацію очима звичайної початкуючої співачки, яка приїхала з Нижнього Тагілу плацкарти до Москви, пробилася, вийшла в люди і записала диск. Фінансів вистачає на їжу і на зворотний квиток, якщо все провалиться. Виходить перший альбом, а де гроші? Всі гроші з’їли нелегальні розповсюджувачі музики. І це не вигадана історія, таких зараз мільйон кожен день відбувається. До того ж, мені незрозуміло, як люди можуть слухати піратську продукцію в принципі, оскільки це питання рівня культури. Ти ж коли в магазин йдеш, купуєш нормальні продукти, а не прострочені, вірно?

 

 

 Розкажи про своє літературну творчість.
А що розповідати? Я не бачу сенсу займатися тим, у чому я не професіонал. Ось, наприклад, Олена Леніна, моя близька подруга, пише книги, які розходяться мільйонними тиражами, це її хліб. А я продюсер. Писати біографію «Руки Вверх»? А сенс? Знову скажуть, що колгоспи повилазили. Та й не продаються ці біографії зараз. Максимум — тридцять тисяч проданих екземплярів. Приїхала тусовка в ресторан, всі привітали, відспівали. І все. Якщо робити якісь проекти, вони обов’язково повинні бути інтерактивними. Націленими на живого читача. А взагалі краще знімати кіно. Насправді, у мене є пару добрих задумів і зав’язок, так що, можливо, незабаром будуть проекти.

 

 Про колгоспи досить сміливе твердження. А як ти взагалі ставишся до критики?

 Критика важлива, просто вона повинна бути осмисленою. Мене розчулюють більше за все ті люди, що дивляться на тренди і не помічають головного. Щоб пояснити думку, згадаю твого коханого Юрія Антонова. Хто слухає Антонова зараз? Ну правильно, старе покоління. Для молоді — це динозавр. Але якщо Антонов приходить кудись, він завжди VIP, а який-небудь Вася Хіпі або Юра Кристал стоять у кутку біля входу і чекають свою чергу, покірливо схиливши голову.

 

 А що ти думаєш про нинішній шоу-бізнес в порівнянні із західним?

 За останні роки, звичайно, у нас були зроблені суттєві кроки вперед. Склалася цілком цільна система. Є канали федерального мовлення музичного формату: Муз-ТВ і MTV, є Music Box, тобто A-One. Кліпи стали якісніше. Продюсери — розумніший і тонше. Шоу-бізнес сьогодні — це розвинена індустрія. А з Заходом порівнювати? Ну Макс, це ж моветон. Ну давай порівняємо. Ми продали ліцензію на одну з наших пісень на Захід. Мільйон доларів просто відразу. У Росії ти на мільйон будеш працювати, аки раб на галерах. Які тут думки?

 

 Ти працював із західними продюсерами. Ментальність сильно відрізняється від російських?
Як вода і лід. У них всі структури працюють по годинах. У нас же все відбувається так. Ти прийшов стверджувати обкладинку альбому, а дизайнера немає на роботі. Питаєш, що за нісенітниця, починаєш кликати менеджера, той дзвонить директору, директор видзвонює дизайнера, кричать на нього мало не матюгамі, а той сидить в кафе з дівчиною. У нього творчу кризу. Але це краще, ніж запій у звуковіков. Ті зазвичай приїжджають лише через три доби.

 

 Наостанок, побажай що-небудь молодим артистам.

 Артистам можу побажати тільки хіба що натхнення. Пишіть, працюйте і вам воздасться. Не намагайтеся пародіювати колег, не сподівайтеся на всесильних продюсерів та піарщиків — робіть себе самі.

Переведено по материалам http://vkurse.vkontakte.ru/?mid=23067228#/article/2/1/last/1/821908/

Понравилась статья? Поделиться с друзьями:
Добавить комментарий

;-) :| :x :twisted: :smile: :shock: :sad: :roll: :razz: :oops: :o :mrgreen: :lol: :idea: :grin: :evil: :cry: :cool: :arrow: :???: :?: :!:

Adblock detector